Об'єднання Батьків-одинаків України

Громадська організація «Об’єднання Батьків–одинаків України» була створена заради дітей, які у своєму житті втратили найдорожче – рідну матір. Які не відчули вдосталь її тепла, ніжності, любові.

Соціальні проекти

Ідея створити центр «Дім дитячої посмішки» виникла, як нагальна потреба. Такий проект дуже потрібен дітям, що втратили одного з батьків..... детальніше

Прагнення і побажання

ГО «Об’єднання «Батьків – одинаків України» виступає з ініціативою щодо внесення змін до законодавства, відносно дітей, які втратили годувальника..... детальніше

Мета та завдання

Присвоєння дітям, що втратили одного з батьків (в разі нещасного випадку чи смерті), статусу напівсироти та відповідних цьому статусу, пільг.... детальніше

Здійснення мрій! Шановні Друзі!
Найактуальніше питання матерів та батьків, які самотужки виховують дітей - це питання працевлаштування та додаткового заробітку.
Якщо Ви маєте бажання поліпшити своє фінансове становище, та заробити додатково, без відриву від основної роботи – звертайтеся. Завжди раді допомогти матерям та батькам, які самотужки виховують дітей, поліпшити фінансове благополуччя своїх родин.
В розділі «контакти» Ви знайдете номери телефонів, за якими можливо з нами зв’язатися.

Батькові пироги

Батько–одинак Олександр Потак сам виховує сімох дітей. Чоловік чудово вправляється на кухні, пере й прибирає. Навчився навіть пироги пекти! А дітлахи з радістю допомагають татові по господарству і радіють, що у них така міцна родина!

Мами в цій херсонській багатодітній сім’ї не стало чотири роки тому — жінка хворіла на лейкемію. Перед удівцем, який залишився один на один зі своїм горем, постав важкий вибір: або здати дітей до інтернату і влаштовувати своє особисте життя, або... замінити малюкам і батька, й матір. Олександр, не вагаючись, вибрав другий варіант і не шкодує: з дітьми у нього повне взаєморозуміння.

Кохання, що зцілює 

Це була звичайна херсонська родина. Він кохав її, вона — його. Тому й бажані діти з’являлися у сім’ї регулярно. Біда прийшла в дім неждано–негадано: лікарі поставили Любові Потак страшний діагноз — рак крові. Відтоді майже всі гроші родина витрачала на дороге лікування. Та й це не допомогло: в якийсь момент лікарі констатували, що жити Любові залишилося не більше місяця... Саме тоді один з ескулапів розповів безнадійно хворій жінці, що в неї є шанс врятуватися, але вельми специфічний. Річ у тім, що організм жінки влаштований так, що тоді, коли вона виношує під серцем дитину, відбувається повна перебудова імунної системи. А далі вже як пощастить — або тимчасове благополуччя в здоров’ї, або навіть спонтанне безмедикаментозне одужання від страшної недуги. Але в будь–якому разі, поки жінка ходить вагітною — вона у безпеці, а крім того, не знадобиться дорога і болюча хіміотерапія. Лікар пояснив, що вагітність і пологи за своєю фізіологічною особливістю ідентичні до повного переливання крові. Звичайно, для Любові Потак ця процедура, яка коштує кілька тисяч доларів за сеанс, була недосяжна.

Звичайне диво

Тож жінка повірила лікарю, завагітніла і... вижила! Дев’ять місяців, мов на крилах літала, навіть думати про хвороби забула. Після пологів медики переконалися, що і жінка, і маля — абсолютно здорові! Проте підступна хвороба не пішла назавжди. Незабаром після пологів Люба знову відчула себе зле і... знову завагітніла!

«Мої діти — це моє життя!» — казала чоловікові його смілива дружина. Лікарі з подивом констатували, що всі семеро народжених нею дітей були цілком здорові. А ось їхня мама після народження останнього малюка почала втрачати життєві сили. Однак, незважаючи на це, всі сусіди запам’ятали Любов Потак як діяльну, веселу жінку, яка ні хвилини не сиділа без діла, ніхто навіть не підозрював про її страшний діагноз, бо та ще й їм, здоровим людям, знаходила час допомагати по господарству. Та все одно від долі не втечеш. Одного холодного грудневого ранку її не стало: ще зовсім недавно вся родина відзначала 45–річчя мами, а через два тижні вона тихо померла уві сні...

Без мами

За труною Любові Потак ішов невтішний батько. Тихо витираючи сльози, слідом за ним ішло семеро дітей. «Тепер ти в родині за старшу», — сказав тоді батько 15–річній доньці Ліді. Дівчинка мужньо сприйняла удар долі. Дівча саме бігало по різних інстанціях, вибиваючи «гробові» та довідки на допомогу для багатодітної сім’ї. А потрібно ж було ще й за молодшими братиками й сестричками доглянути, наварити їсти на всю сім’ю, випрати, прибрати після похорону дім. Як згадує сама Ліда, пережити цей удар їй допомогло те, що сумувати було просто ніколи...

Ліда старалася, щоб усе в будинку залишилося так, як було при матері. Вона пам’ятала, як було чудово, коли вони збиралися всією великою родиною за круглим столом і дружно вирішували побутові проблеми. Ніколи в їхній родині не було ні сварок, ні образ. Їхній будинок колись був повною чашею: глава сім’ї Олександр Потак — майстер на всі руки: він і покрівельник, і муляр, і тесля. Власними мозолями заробляв стільки, що родина мала все для нормального життя. А зараз основна мрія батька — щоб родина залишилася такою ж міцною, як і раніше.

Лист із того світу

Коли я прийшла відвідати цю дивну сім’ю, то здивувалася, як можна зберігати любов до життя і дружні стосунки в такому крихітному помешканні? Адже сім’я Потак живе в маленькому будиночку, загальною площею... усього 14 квадратних метрів! У деяких наших чиновників навіть санвузол більшої площі! Але тут у кожного є «свій куточок». А в Ліди — навіть справжнісінький дамський «будуар» із власним дзеркалом і швейною машинкою. Проте все одно боляче дивитися, як тулиться ця дружня родина у невеликому будинку: під ногами сімох дітей підлога ходить ходором — просто під будинком, що збудований понад 50 років тому без фундаменту, знаходяться «катакомби». Що стосується стелі, то її падіння на голови сиріт — справа часу. У ній давно тріснула балка. Тож батько сімейства живе в постійному страху: раптом уночі проїде під вікнами вантажівка — і стеля обвалиться на голови діток?

Не можу не навести уривок із листа матері семи дітей, адресованого «невідомому чиновнику». Це послання так і не було своєчасне надіслане адресату. Через тиждень після його написання Любов Потак померла. «...Часто ночами я думаю: невже у нас, в Україні, багато таких сімей, як моя? Невже всі вони бідують так само, як ми? Невже тільки на словах розробляються нашим урядом такі програми, як «Діти України»? З ЖЕКу приходили, сказали, що робити капітальний ремонт уже пізно, треба шукати нове житло. Добрі люди допомагають, хто чим може, але цим проблему не вирішити. Звичайно, санітарно–побутові умови жахливі, тіснота неймовірна. У єдиній кімнаті — три ліжка, два крісла. Спимо по троє на одному ліжку. Тому ще раз прошу вас, виділіть для багатодітної сім’ї Потак квартиру! А я вік за вас буду Богу молитися!».

Життя триває

Мрія про квартиру так і залишилася нездійсненною для цієї родини. Але час іде, й щось таки змінюється на краще. Як стало відомо, Олександр Романович не так давно отримав дозвіл від влади, щоб побудувати біля старої хати новий будинок. Тепер у батька–одинака виникла інша проблема: де знайти гроші на будматеріали, щоб діткам просторіше було жити? Отож вирішенням цих проблем чоловік і займається.

А як же далі? Може, варто пошукати собі нову супутницю життя, цікавлюся в чоловіка. «Не зможу я швидко забути свою Любов, — відповідає мені Олександр Романович. — Адже поміж нами було кохання, справжня душевна прихильність». І додає: «Так, жити нам із дітьми — непросто. Практично всі гроші, що заробляю та від держави отримую, йдуть на харчування. Я із задоволенням варю дітям супчики, борщі, картоплю із курячими стегенцями. Все це я навчився робити, ще коли Люба була жива. Окрім того, сам навчився пекти пиріжки з різними начинками. За рецептом дружини можу й із приготуванням якоїсь складнішої випічки впоратися. Бачили б ви, як тоді радіють мої діти! Малюки кажуть, що це в мене дуже смачно виходить! А старші вже поглядають, як я там на кухні «роблю чари», та переймають мій досвід. Отож нудьгувати або думати про особисте у мене просто часу не залишається». Ось так живе і виживає ця дивовижна українська сім’я, де звичайний пиріг перетворюється на свято, а затишний дім малюки бачать лише у снах...

Автор: Ірина КИРПА 

 

+38 (044) 227-28-62

+38 (068) 118-59-59

+38 (063) 620-66-12

Статті
"Високий Замок"
Я для своїх дітей і тато, і мама
перейти >>
"Аргументы и факты"
Папины дети: в Украине 14 тысяч мужчин в одиночку воспитывают детей
перейти >>
"Единственная"
Как живётся отцам-одиночкам?
перейти >>
"Женский клуб"
ООН хочет пересмотреть значение термина «отцовство»
перейти >>
"Сегодня.ua"
Отцы-одиночки: у Валентина аж 5 детей, а Борису жена оставила годовалую малышку
перейти >>
Новости на Первом
Парламентарии хотят обязать отца забирать новорожденного, если от него отказалась мать
перейти >>
"Первая крымская"
Севастопольский отец-одиночка: «Понять женщин, бросающих детей, могу, простить — никогда»
перейти >>
"ИГ Наш Продукт"
Отцы-одиночки доведены до отчаяния
перейти >>
"Вісник Ч"
Папа одинак виховує дочок без мами
перейти >>
UA- Reporter.com
В Украине дети, растущие без матери, не имеют ни прав, ни льгот?
перейти >>
UNIAN.NET
Київрада звернеться щодо захисту прав дітей
перейти >>
"Українські Новини"
Депутат від НУ-НС запропонувала Раді надавати батькам-одинакам державну допомогу на дитину
перейти >>
"Обозреватель"
Родителей-одиночек уравняли в правах
перейти >>
Новини на Першому
В Україні на законодавчому рівні запроваджують статус для самотніх татусів
перейти >>
www.ukrvideo.com
Отцы-одиночки: Отца не заставишь забирать ребенка из роддома
перейти >>
Телеканал новин "24"
Батьки-одинаки: Батька не змусиш забирати дитину з роддому
перейти >>
«Зеркало недели. Украина»
Законы выживания неполной семьи
перейти >>
Портал "Громадський простір"
«Ми робимо з людей бійців», – президент ГО «Об’єднання батьків-одинаків України»
перейти >>

Наші фото

Святкування Нового року та Різдва

Відпочинок дітей в Німеччині

Святкування дня Батька

Наш альбом

Різдвяні подарунки

8 березня

Збір продуктів у супермаркеті

Розподіл збору продовольчої акції

День іменинника

Уроки самостійності для молоді

Випуск у інтернаті